Правда про скелі Довбуша від Олекси Тимківа

Історична розвідка скель
У підгір"ї Карпат, 15 км на захід від Болехова, у вододілі річки Сукіль, на Соколиній горі висотою 670м над рівнем моря, підносяться могутні кам"яні брили-бовди - Бубнищанські скелі або скелі Довбуша, як їх віднедавна називають.
Геологи стверджують, що п"ятдесят міліонів років тому тут пролягала берегова лінія теплого моря і ці камені утворились внаслідок нашарування піску, гальки, осадкових порід.

Майже на всіх скелях та каменях в карпатах простежується перебування людей кам"яної доби. Це місце древніх святилищ, обсерваторій, монастирів, форпостів-укріплень княжої доби, русько-литовського періоду. А також це місця відпочинково-мисливських угідь доби ренесансу та бароко.

Екскур у минуле
Перебування людей у цьому регіоні

Тут, у наших горах, людина проживала дуже давно. На Закарпатті виявлено одна із найдавнішших стоянок в Європі. А навколо наших скель знайдено залишки кремню, знарядь праці з нього. Це і є сліди перебування людини кам"яної доби V-VII тисяч років тому і більше. Крем"яних покладів у Карпатах нема.

Тут могли бути стоянки, могли мисливці тої далекої доби сюди приходити, зупинятись, оскільки природні печери , навіси придатні для відпочинку, захисту
від негоди.

Цікаве зображення лева на Основному масиві. Лев вважається захисником із тваринного світу або першопредком як тотем. А в кам"яну добу ще V-VII тисяч років тому печерні леви та саблезубі тигри зустрічались у лісостеповій смузі Європи. Лев у княжу добу та й пізніше став символом і гербом Галичини.

Спеціалісти стверджують, що печери були витесані 2-3 тисячи років тому, коли з"явилось залізо. Далекий час мав дуже цікаву історію, та він покритий столітніми загадками, і не все можна пояснити. Залишаються тільки здогадки та припущення...Епоха 1 тисячи до н.е. - 1 тисячи н.е. дуже цікава, як і подальша епохи, та залишаються маловисвітлиними. Це був час формування племінних союзів, становлення державності - королівств та князівств. Верховодли там волхви-друїди. Світосприйняття відбувалось в площині духовній, польовій. Образність і притчі були формою пояснення і сприйняття явищ. Велику роль відігравало небо з його світилами. Цей рагіон і в цілому Скіфія входили до складу Кельтії, великого об"єданання народів і племен тогочасної Європи.

Нове освоєння і будівництво форпосту-укріплення на скелях припадає ан добу середньовіччя (10-14століття) і зв"язане з розквітом Галицького, а пізнніше Галицько-Волинського князівства. НА старих мапах ця територія позначається як Червона Русь на означення західної сторони (захід сонця червоний) і Біла Русь (колір півночі білий). А ще на цій території було Велике Біло-Хорватське королівство яке входило у склад Великої Моравії (об"єднання східнослов"янських земель) мало тісні зв"язки з Німецьким і Угорським князівствами та іншими крахнами Східної Європи.

Через княжий Галич йшли жваві торгові шляхи: з півночі на південь то Дністру ( з варяг в греки або янтарний шлях), а зі сходу на хахід був так званий соляний шляхабо шовковий через Карпати в країни Європи. І саме в Галича через Болехів, Соколову гору - скелі пролягав той шлях. Про нього згадується у істориків, в тому числі Михайло Грушевський, який відвідав скелі в 1900 році, схиляються до думки, що укріплення було розбудовано за часів правління Галицькогго князя Ярослава Осьмомисла у ХІІ столітті.

Укріплення було частково природним, а частково рукотворним. Розташування скель основного массиву у вигляді підкови утворює напівзакритий двір із стрімкими кам"яними важкодоступними стінами 30-40м вистоти. З протилежної відкритої сторони було зроблено штучний насип і рів з водою, їх залишки простежуються ще й тепер. Від скали, де вхід у першу печеру, по краю подвір"я стояла дерев"яна двоповерхова будівля, яка завершувалася в"їзною вежею, де були ворота і перекидний міст через рів. Конфігурацію і параметри будівлі можна простежити по пазах на скелях. Ця будівля гридниця (казарма) мала житловий характер. Тут розміщувався гарнізон лицарів. Інше приміщення мали технічне та господарське призначення. Якщо стати лицем до першої печери з лавками і йти направо, то пападаємо в печеру ущелину. Ущелину називають холодильником. Те двокамерне приміщення використовувалось для зберігання провіанту. Тут завжди прохолодно, бо ніколи не попадає сонячний промінь. Зліва над пазом від перекриття можна побачити вибитий в камені хрест ХІІ-ХІV ст.

Дальше за ущеленою йде відкрита Печера. У княжу добу туту примали коней і її називали конюшнею. В добу баракко (ХV-ХVІІІ ст.) тут була сцена, гралажива музика. І називали цю печеру балюстрадою.

Поруч є й інша печера розірами 6,1 на 2,7 на 2,2м. Напевно тут була комора, можливо, печера служила місцем для овець. За входомо в печеру йду прохід між скелями. При вході видно з двох сторін ніші. Це сліди від сходового майданчика. Сходи між скелями піднімались на висоту до чотирьох метрів. Цей шлях повертав наліво до сигнальних веж, що розміщувались на самій скелі. Якщо уважно придивитись, то можна побачити стіни, а за нею викладене з каменю склепіння (тут було теж приміщення). Під склепінням є криниція, видовбана у камені: 2 на 2м і глибиною на даний час до 4-5 м. Вважають , що цей колодязь частково засипаний каменем, а раніше він був набагато глибшим. в давнину цей колодязьслужив за резервуар для дощової води на випадок облоги укріплення.

Попри криницю шлях веде нагору, з якої відкривається віи на Львівщину. Видно долини річки Стрий, шлях на Закарпаття. На скелі можна побачити овально подібні заглибини півметрової ширини. Є версія, що це були жертовні кратери святилища. Та в час, коли тут було укріплення, на цій скелі розміщувалась сигнальна вежа, а від неї йшли інші вежі, що були розташовані одна від одної на відстані 15-20км в напрямі Галича. Там видавали сигнали про небезпеку, запалюючи хмиз чи нафту. А дим від вонгнища високо піднімався та сповіщав по прихід ворога.

За пазом йдуть сходи, витесані в камені. Вони ведуть наверх, звідки відкривається прекрасна панорама на Бескиди.

Наскельний комплекс біля Бубнища входив у цілу систему форпостів, сигнальних веж Прикарпаття. Р.Турлик в книжці "Руський путь через Карпати" детально про це описує.

Є версії, що Олекса Довбуш (1700-???), карпатський Робін Гуд, бував на цих скелях.

У час послаблення державного устрою і посилання визисків орендарями населення Довбуш очолював рух проти гніту та виступав за відновлення моральних прав громадян. Він очолював загін, в якому було 50-70 легенів. З поміж інших груп Стефурака, Бойчука, Баюрака, Олекса Довбуш був набільш справедливий, займався доброчинністю. Є дані, що володів магією. Зате в людей заслужив прославлення у піснях та легендах.

Написи на склеях, які залишили туристи ще за Австрії на Польщі, та листівки тих часів свідчать, що вже 200 років скелі використовуються як відпочинково-туристична зона.

На Бубнянських скелях побувало багато відомих людей, в тому числі Іван Вагелевич, Іван Франко, Михайло Грушевський, Роман Шухевич.

Є цікава історія з українським прапором, який Шухевич встановив замість старого австрійського, вилізши без спорядження на скелю Одинець. Саме тоді, 2-6 серпня 1925 року, у Бубнищі проходила друга обласна зустріч пластунів. Участь у цій зустрічі взяв і стрийський п"ятий курінь ім.Князя Ярослава Осмомисла, який згодом дістав назву Загону "Червона калина". До стрийського куреня належав майбутній провідник української нації Степан Бендера...

Пройдуть роки... 19 липня 2003 року тут була вперше запалена святкова ватра в честь Загону "Червона Калина".

Вже стало традицею проводити тут мистецькі пленери.

Скелі - улюблене місце скелелазів. Тут проходять міжнародні змагання зі скелелазіння. На скелях прокладено понад сто маршрутів. Особливо у вихідні можна спостерігати за спритними та відважними скелелазами.

...Ще багато невідомого і недослідженного в історії скель Бубнища. Ця пам"ятка чекає на своє детальніше вивчення, а також на збереження та мудре використання.

Можемо дякувати Всевишньому, що в нас є такі унікальної краси місця, гордитися їх історією.

Фотки Олександра Кривенького