Рок-тріп що відбувся

Скажу відверто, лазіння на швидкість це те, що я не люблю. Я люблю лазити все без виключення, по будь-якому типу каміння і рельєфу, з крашпедом і без нього, по шлямбурам, або на своїх точках. Мені головне - лізти, але швидкість... Тому, щодо того, їхати, чи ні, вагався досить довго, аж поки Олекса не виклав фотки того самого "Соколиного ока". А також згадав, що в декларації Західного Сектору я підписався за освоєння нових районів))), ну і, звісно, банош, обіцяний нам Юрою ще в школі інструкторів...
Оскільки вже знав, що пробитих трас там не існує, то вирішив взяти своє "традове" залізо в сподіванні, що знайдеться декілька ліній по моїм силам.
Отже, першим був Сокільський хребет із досить довгим і крутим підйомом, на якому я загадав про своє залізо і задумався: "А чи варто його тягнути було?.."

Велика скеля у вигляді стіни, яка досить точно протягається зі сходу на захід, або навпаки (звісно, як подивитись). Північна сторона складена із міцних монолітів, є багато від'ємних площин. Хоча і пісковик, проте, навіть в дощ можливо було лізти на терті, на відмінну від довбушанського, де утворюється "каша" з води і піску. Південна сторона, навпаки, вся лежить, хоча теж особливо міцна і монолітна. На ній рельєф - дуже багатий, тобто потенційні маршрути досить прості. На північній стороні є пару цікавих щілин для траду. Вибравши одну з них (мабуть, найдовшу), вирішили спробувати.

Сокільський пісковик знову не розчарував - френди та камалоти не проковзували, трималися міцно. На жаль, щілина була мокрою, тому реально оцінити її складність важко. Навколо є певна кількість болдрінгового каміння із досить цікавими проблемами.

Висновки можна зробити наступні: на цьому масиві можливо організувати приблизно 30 маршрутів під нижню страховку, обладнаних стаціонарними точками, складністю від 5а до 7в включно (деякі лінії виглядали ще більш складнішими, проте зарікатися не буду); біля 20 цікавих болдрінгових проблем, складність важко визначити, принаймні, без попередньої зачистки (цікавість в тому, що більшість з них має «від'ємки» та карнизи); ну і, звісно, - традові лінії (щілин достатньо, і рельєфу для страховки теж вистачає, більш точну оцінку важко дати, а щілину, яку ліз, якби вона була суха, можна оцінювати не складніше 6в-6в+, інше питання - важкість організації страховки). Отже, для місцевих «клаймберів» це місце може бути чудовою альтернативою всім іншим скелелазним районам, особливо, врахуваючи відстань.

Іншими були овіяні легендами Протяті. Підйом на своїх двох теж має місце, проте не такий крутий, хоча і досить брудний. А далі почався «клаймберський» рай, якби його намалював собі фанат пісковика та від'ємних ліній. Щоб не розписувати досить довго, можна сказати так: є все абсолютно. Болдери - від маленьких (класичних) до хайболів, від «лежух» до стель.

Високі скелі мають переважно від'ємний нахил, або каскади карнизів.

А саме Соколине око являє собою мега-стелю, на якій можливо зробити не один проект в стилі Кріса Бобовича Шарми :)

До того ж, під скелями протікає струмок, присутні гарні місця під стоянки з чудовими краєвидами, відсутній базар з китайськими сувенірами і «кінне таксі», немає величезних орд туристів (хоча, можливо, ми їх просто не застали) і, взагалі, людська присутність не ріже око. Як розповідали нам наші гіди, цей масив не єдиний, і неподалік нього є ще один. Отже, даний район може стати альтернативою не тільки місцевим клаймберам, а і всім іншим, кого цікавлять свіжі ідеї. Тепер справа тільки за людьми, які візьмуть на себе важку ношу розвитку району. Побажаємо їм удачі.
Велика подяка нашим старим і новим чернівецьким друзям за чудові змагання, рок-тріп, екскурсію, банош і, загалом, за компанію. Будемо сподіватися, що ви, все ж, вирішите розробляти цей район, і наступний болдерфест буде на диких болдерах!
P.S. А швидкість в форматі, запропонованому Олексієм, мені таки сподобалась)))

Король диско.... :)

Автори фото: Оля Ящук, Вася Веретюшкін