John Gill - історія зародження Боулдерінгу

John Gill

Спільна історія - дуже короткий огляд

Традиційний Боулдерінг

Незареєстровані лазіння по валунах або Боулдерінг - в залежності як ви це називаєте, можливо, практикували ще в середині дев'ятнадцятого століття, коли альпінізм почав процвітати. Швейцарські гіди та клієнти полюбляли  лазити по валунах під час дощових днів не виходячи в далекі гори. Ймовірно, як гіди так і любителі, вони лазили на місцевих каменях  навіть і в гарну погоду.

Де і коли документально Боулдерінг зародився? Деякі думають, він почався з Кріса Шарми на початку 1990-х. Інші вважають, що почався зі мною (John Gill) в 1950-х. Треті думають, що Pierre Allain і його "Bleausards"(Блозарди) започаткували цей спорт в 1930 році. Авжеж, клаймери почали лазити на валунах у Фонтенбло на початку 1874 року. Чи це шкрабання та легке лазіння каменями представляло собою Боулдерінг? Якщо це так, то "Bleausards" можливо були першими, які задокументували болдрінг.

Фонтебло "Кут  Allain", 6а, Цей болдер лазив сам Pierre Allain

"Bleausards" не тільки розпочали лазіння у Фонтебло (чи то з верхнім страхуванням чи  без мотузки), а покоління за поколінням Парижзькі клаймери здійснювали свої виїзди у Фонтебло, щоб добре підготуватись до сходжень у Альпах. Одночасно з тим вони продовжували більш-менш безперервний процесс лазіння у Бло в певному стилі, який зберігся і до наших днів. Нічого подібного ще ніколи не було, хоча головні досягнення у складному лазінні у Фонтебло відбулися після 1970 року.

Oscar Eckenstein

Більш серьозна версія раннього Боулдерінгу, судячи з усього, почалася у Великобританії в 1880 років і відстоював її Oscar Eckenstein. Короткий, але міцний, гімнастично-збудований клаймер, здатний підтягуватись на одній руці. Aleister Crowley говорить про Eckenstein, що він пролазить проблеми на Y-Boulder в Озерному краї, в той час як інші найкращі альпіністи не можуть цього зробити.

Eckenstein на Y-Boulder в Озерному краї

Як на мене - це доказ та свідчення того, що болдрінг- це щось інше ніж просто підготовка до сходжень в горах. Eckenstein, можливо був першим справжнім майстром боулдерінгу: клаймер, який не тільки встановлює нові стандарти в складності лазіння, але і сприяє істотним чином розвитку філософії та практики Боулдерінгу.

У Шотландії - протягом 1880_их - Fraser Campbell та інші також тренуються на валунах і називють це "boulder climbing".

Боулдерінг в Італії

Тим не менше, переважна більшість британських альпіністів відмовляється визнати Боулдерінг в якості законного виду спорту (виду скелелазіння) аж до недавнього часу, на відміну від французьких Тузів скелі, які в роки між двома Світовими війнами почали відокремлювати Боулдерінг від традиційного лазіння.

Відхід від традицій


Pierre Allain  і його команда популяризували лазіння великими валунами у Французькому Фонтенбло у 1930-і роки, і пізніше, після війни в 1940-их проголосили, що  боулдерінг у Фонтенбло є найбільша цінність - цим самим зробили важливий крок з розвитку боулдеріну на європейському континенті. Вони розірвали традицію, що до статусу болдерінгу,як до просто тренування перед сходженнями у великі гори, але тільки У фонтебло.  'Bleausards виконують елементарні динамічні рухи, використовують каніфоль для ніг і стартують з маленьких Боулдерінг килимків. Очевидно, Allain заслуговує на звання одного з найперших майстрів болдрінгу.

У 1947 році Фред Берник розробив першу систему тренуання у Фонтенбло, як тренувальні вправи для альпійських сходжень. Британський боулдерінгісти, ймовірно практикувались у створенні аналогічних модних систем тренувань, хоча на той час французи мали більш сформовану концепцію. Цікаво, що  приблизно в цей самий час (1941), недалеко від Лондона, англійські скелелази проклали 1000 футовий тараверс на піщаних скелях Гаррісон Рокс, таким чином популяризуючи лазіння, аналогічне у Фонтенбло.


Наступ сучасного Боулдерінгу


Розглядаючи лазіння, як вид гімнастики, а не сходження в гори, я застосував гімнастичний підхід до лазіння на невисокі скелі, зокрема  боулдерінгу в Америці в 1950-х. З гімнастики я запозичив використання магнезії. Натхненний контрольованими динамічними рухами в художній гімнастиці я почав практикувати керовані динамічні рухи на скелях, як метод проходження  ділянки скелі, назвавши їх - динамічні рухи (dynos). Я також розробив абсолютно окрему від інших  систему  класифікації складності боулдерінгів. Я можливо був першим скелелазом , який серйозно займався боулдерінгом і сприяв широкому розвитку "нового" спорту  та  відстоював боулдерінг, як законний вид скелелазіння (в Америці).

Для багатьох скелелазів все це визначає початок сучасного Боулдерінгу. Моя  стаття "Мистецтво Боулдерінгу" надрукована в американському журналі Альпійський клуб у 1969 році заохочує визнання Боулдерінгу, як автентичної форми скелелазіння. Існувало кілька інших американських альпіністів 1960-х роках, яким прийшла в голову думка про Боулдерінг, як окремий вид скелелазіння. В тому числі Rich Goldstone, гімнаст Колорадо і альпініст, Pat Ament і геній з Devils Lake, Pete Cleveland. До середини 1970-х багато інших скелелазів почали концентрувати свої сили на малих скелях.

Використовуя  таблицю складності Шермана  - призначену для використання в Hueco Tanks у 1990-х - я припускаю, що досягнення Британських болдрінгістів у 1900 році сягнули рівня V0 - V1 . Allain і його товарищі, ймовірно, досягли  рівня  V3 у 1930 році. у 1950-их роках у Фонтенбло рівень піднявся до V4 і V5. Хоча більшість моїх проблем у кінці 1950-х були V2-V7 рівня складності, іноді я пробував рухи в діапазоні V9-V10 , але не вище вказаної складності.

Jim Holloway ймовірно досягнув складності V12 і вище в 1970-х. Він рідко балувався з легими болдерами, і був одним з перших який витрачав чимало часу і зусиль - дні й тижні - на відпрацювання конкретного руху. Такий підхід суттєво відрізнявся від стратегії боулдерінгістів мого покоління. До цього часу, навіть досвідчені болдрінгісти (включаючи автора) проводили не більше кількох годин, працюючи над окремими проблемами, а якщо не виходило, переключались на інші.

Число клаймерів, що почали лізти проблеми з дво-значною складністю (V10,V12,V13...) значно зріс з тих пір, а рівень складності піднялись ще вище. Крім того, характер проблем  дещо змінився, вимагається висока витривалість та техніка.  Верхнє страхування мотузкою, яке  застосовувалось час від часу в кінці 20-го століття було залишено на користь нових Боулдерінгових матів.