Швейцарські дощі – самі проливні дощі в світі

           Дуже хочеться назад в Швейцарію. Там все ідеально: міста, дороги, гори, пальми, вино, сир, шоколад. Там ідуть проливні тропічні дощі. Також там є Велика Швецарська Трійка: Magic Wood, Chironico, Cresiano – мета нашої поїздки.

Частина 1.
Швейцарські дощі – самі проливні дощі в світі.


Отож, 1-10 травня, хто в Крим, хто на Довбуші, а ми... Поїздку заплановано завчасно, але моя доля вирішилась в останній момент, в п’ятницю ввечері. Ще в шоці від облому, встиг подзвонити Красовському і домовитись про Довбуші, і, раптом – диво! – на роботі дають «зелене світло». Непогане вийшло тренування нервової системи на врівноваженість :)
В суботу зранку ми (Пашка, Наталка, Кушка) проносимось повз рідні скелі у напрямку угорського кордону. На кордоні машин майже нема, але це компенсується пі...арастичністю мадярів-прикордонників, які довго не могли зрозуміти, що ми за спортсмени, чому польська віза і заглядали в крешпеди.
Ночуємо за Віднем,

погода псується, в  Швейцарію приїжджаємо під впевненим дощем.
Заїжджаєм на кемпінг Magic Wood – порожньо,  під великим загальним тентом сидить один безумний бельгієць. Дощ перетворюється на зливу, всі ілюзії нарахунок «ще сьогодні полазити» відпадають. Антураж похмурий: 1300м над рівнем моря, сніг, суворі гранітні стіни, велетенські сосни, злива... Картина повністю протилежна сонячній галявині з валуном і радісними болдрінгістами в майках. Їдемо з перевалу вниз в сторону Chironico. Гірське озеро біля дороги вкрито льодом (!)
В кафешці на заправці, попередньо з-смс-ившись, зустрічаємось з Казеновим і Вано. Життєрадісний Ілюха піднімає нам настрій веселими історіями і орендованою за 100 Євро/день машиною. На всяк випадок домовляємось на завтра. Прогноз на найближчі дні – дощі :(
Їдемо поселятися в кемпінг в Белінцону. Ідеальні побутові умови (душ, туалет, кімната для миття посуду і немовлят, величезний тент-намет наданий нам ексклюзивно під сніданки-вечері, швейцарська доброзичливість, прогноз погоди на рецепції – все це за 11 Євро/день/чол)  + пару літрів вина з найближчого магазинчика (спробуйте в Європі в неділю після 8 вечора щось купити!) трохи піднімають нам настрій.

Наступного ранку – справжнє диво. Крізь клапті хмар на нас світить сонце!

Смс Казенову – зустрічаємось в Cironico. Це найкомфорніший район – зручний під’їзд, сектора починаються  практично від парковки, площадки під камнями рівні.

Порода – граніт, значно лагідніший від Melloblocco і тим більш від Пєтрограда. Дуже багато стендового лазіння – великі нависання, стелі і це все, на відміну від нашого пісковика, з рельєфом!
Розминаємось, далі залазимо пару штук 6с+(по гайду) - по відчуттям 6а-6в.

З іронічною усмішкою і барабанним боєм біжимо на 7в – фіг там! Болдер в 2 перехвата, у нас не виходить жоден. За компанію з Ілюхою пробую 8а – видається реальною, але ж не сидіти на ній цілий день! Йдем допомагати Пашці і Наталці. Дуже прикольна 7а – внутрішній кут, що закінчується стелею-карнізом, який ми довший час пробуємо брати як атланти, що тримають львівські балкони.

Нарешті переможний розклад є, але чи то шило в задниці (треба ж бігти на наступний камінь, який ще цікавіший!), чи то дощик, який  ніби попередив нас, бризнув на 5 хвилин, завадили «чпокнути» цю 7а. Ілюха веде нас в сусідній сектор, там фантастичний камінь: нависання 60-70 градусів, кілька варіантів від 6с+ до 8а! Розглядаєм 7в – великі ручки, розмашисті перехвати – красота!

 Наталка залазить флешом, потім прийнявши «таблєтки від глупості» залазимо ми з Вано. Поруч Казенов мочить 8а – жара!
Наступний камінь теж не соромно було б поставити в Ямельниці :) - рівнесенька 30-градусна плита, збоку 8а (минулого року заліз Пєскін), траверс з виходом – 7а, ~20 перехватів!

Пашка тут «втирає нам носа» - показує, як треба лазити по мізеркам. Я уже в ауті, організм не хоче лізти. Розглядаєм наступний камінь і дощ категорично перериває нащі вагання «лізти- не лізти». Біжимо до машини, мокрі і довольні.

Вівторок. Розуміємо, як нам повезло вчора. Небо – суцільний свинцево-сірий  простір з якого лиє. Все ясно, сьогодні - екскурсія по Белінцоні і шопінг :)
Bellinzona – столиця італійського кантону Ticino. Старовинне, гарне містечко.

Прямо в місті – три фортеці, занесені у всесвітній охоронний фонд UNESCO. Одну з них – Castelgrande – ми й відвідали.


Сеанс шопінгу остаточно розвіяв міф про Швейцарію, як дорогу країну. Відділ з дегустаціями сир і ковбас нам сподобався найбільше, поверталися ще і ще – ніяк не могли розпробувати! Набираємо вин, сирів, у відділі з морепродуктами визріває рішення – з’їсти восьминога! Нам таланить – англомовний продавець розказує нам рецепт приготування, і ввечері ми здійснюєм свій проект.


Прогноз невтішний, отож  доводиться напихатися сирами, восьминогами та заливати скалолазні амбіції іспанським вином. Можем точно сказати, що вищеперелічені складники допомагають болдрінгістам боротися з поганою погодою :)

Середа. Цілу ніч – злива. Небо без просвітів, але зранку принаймні пауза в дощі. Їдемо знов в Cironico, хоч надії на диво немає. Так і є, знов дощ... Робимо трекінг на пару годин. Гуляємо по селищу: вузенькі, неприродньо акуратні вулички, кам’яні будиночки. Ця «іграшковість» захоплює, не віриться, що все це справжнє, що тут живуть люди (тим більш, що людей на вулицях ми і не зустрічаємо).

Фантастичні краєвиди: вертикальні стіни з водоспадами через кожних 100 м -  все виглядає ірреально і схоже на кадри із фільму про хобітів.
Заглиблюємось в долину, ідемо схилом. Їз альпіністського спорядження маєм тільки 2 парасольки на трьох :(, тож як тільки стежка небезпечно звужується над страшною прірвою, а дощ ще посилюється, похід на гору відміняєм :( По дорозі назад оглядаємо місцеву гідроелектростанцію і дитсадок.
Дощ не вщухає, і ми їдемо на автоекскурсію по «шляху Суворова через Альпи»: «Чортів міст» та містечко Andermatt. Комунікації вражають – на вертикальних стінах причеплені незчисленні кілометри серпантинів, балкони, мости, балюстради, безліч тунелів. Все це в ідеальному стані – можна котити яйце, не розіб’ється! Наталка крутить руля, набираємо висоту. Виїжджаємо з чергового тунеля і стовпіємо – зима! Всі схили гір вкриті снігом, заїжджаєм в Andermatt. Це невеличке містечко – гірськолижний курорт в кінці сезону. Гуляємо центральною вуличкою, іде дощ, на вулиці всі узбіччя в кучугурах снігу.

Знов таке враження, що ми у країна гномів – маленькі будиночки, мостики, іграшкові крамнички, вулички і площі. Знов  не втримуємось від акту шопінга – на гірськолижному куроті ціни аж ніяк не вищі.

Четвер. Погода!!! В Cironico! Сьогодні лазимо і ввечері переїжджаємо 200 км в Val di Mello – завтра починається фестиваль Melloblocco. Лазити в пів-сили (поберегти сили і шкіру на завтра) не виходить. Процес захоплює, до того ж розуміємо, що дощ під в будь-яку хвилину (годину, день) і треба користатись погодою. Для початку швидко залазимо лінію, яку останньою проглянули в понеділок. Виявляється 7а. Далі намагаємось лізти болдери з «брільянтіком» (те саме, що в Бло «сердечко») і переважно по нависаннях.

Описувати нема сил і слів, теба вертатися туди ще. Нічого складніше 7а не залізли, але принаймні я отримав величезне задоволення від процесу.
До побачення, Cironico – добрий вечір Val di Mello!

Частина 2.
Дежавю - Melloblocco

Прибуваєм в наш рідний дальній кемпінг затемно. Розкладаємось під дощем, вино, надобраніч... Загартована швейцарськими зливами психіка дозволяє спати не мучаючись скалолазними сумнівами. Завтра що буде – то буде.

П’ятниця.
Похмуро, дощить, скелі темнувато виблискують. Не шкодуємо, що вчора викладались :) Їдемо реєструватись, отримуємо карту, футболки. Майже весь день проходить в прогулянках, знаходженні та розгляданні призових трас. Зустрічаємось з браттями слов’янами: Володя і Юля Потєрі,Сергій Шафєров, Маша Сдобнікова, Юля Абрамчук, Шура Балакірєва, компанія москвичів із «Скалаторії». В невеликих паузах між дощем полазили пару простих трас. На одній з них ми з Пашкою «чпокнули» (=облізли) 20 італійців спортивної статури. Я пробую найпростіший з чоловічих болдерів – 7В. Перехватів 20, висота – метрів 7, але ключі внизу. Деморалізує мене чувак, який весело лізу до верху камня, мацає вочевидь мокрий вилаз і акуратно зістрибує! Йдемо гуляти під дощиком далі... Розминка перед вечірньою програмою – наша улюблена піцерія. Мабуть й інші страви виходять там дуже смачно, але всі три дні ми не могли не замовляти тамтешню піцу. В українську піцерію більше не піду, може якось дотягну до наступного року :)
На вечір – кіно (презентація фільму «Core»), тусняк, вино, музика; зустрічаємо одеситів. Одним словом – фестиваль!

Субота.
Погода глобально не змінилась, але лізти треба. Спотсмени це розуміють і мочать! Але ми були здивовані: щодня ввечері ідучи в піцерію, або навіть з піцерії, спостерігаємо як звичайні баклажани рубаються до темноти. Мабуть ми все ж таки мало лазимо...
Йдемо з Наталкою, як минулого року – «помагаємо» лізти жіночі проблеми. Траси дуже гарні, видовищні лінії, складніші ніж торік. Наталка в результаті вилазить лише одну (~6в/6с) – височенний камінь, зверху прямо по зачіпкам ллється вода. Ще дві траси (~7a+) ми безуспішно рубаємо 2 дні. Склалась навіть певна компанія, ми вітаємось з дівчатами на болдерах, нам радісно усміхаються судді. Під одним з каменів Пашка ледь не був роздушений Сільвією Райфовою, яка трохи не впала йому на голову (хто знає цю нехуденьку чешку, зрозуміє :)))
Вечором – знову фільми, посиденьки у знайомій компанії. Шаферов нас викриває: в процесі обміну спортивним секретами (хто скільки лазить, шо їсть і шо п’є), виявляється, що ми «обжоры и алкоголики»:)))

Неділя. Погода нарешті змилувалась, але змагання лише до 2-ї. Часу небагато, треба викладатися. Не знаю як у Пашки і Наталки, але на мене навалилась якась тяжка втома. Чи то боротьба з дощами, чи то напружена програма фестивалю перенасичена вином і піцою:) - лізти результативно не виходить. Шкода, в Наталки були непогані шанси вилізти ще принаймні 2 болдера, але не склалося.
Нагородження, оплески, лоторея, призи в толпу. Страшно навіть подумати скільки натхнення, людських ресурсів, коштів і т.д. і т.п. витрачено на організацію цього дійства(маю на увазі весь фестиваль) і можна з упевненістю сказати – не даремно!
Хоч погода була і не найкраща, фестиваль Melloblocco не розчарував своїх прихильників.
Відразу після закриття рулимо додому – у вівторок зранку мені треба на роботу :( Це змушує Василенків їхати майже по-шалагінськи. А «майже» тому, що не дивлячись ні на що, режими сна та харчування порушено НЕ БУЛО! Тобто вночі ми спали, зранку снідали, ввечері вечеряли... і от в понеділок в другій ночі ми у Львові, за що Наталці, Пашці і Ярісу велика подяка від мого трудового колективу і начальства :)

...

Перші кілька днів шок культурний (а після повернення на Україну він глибокий :)) змішується з шоком фізичним (недосип, утома і т.п.)  і це не дає оцінити поїздку тверезо. Спробую тепер.
Поїздка вийшла емоційно дуже насичена. Погода тримала в постійному напруженні – психологічно не дуже комфортно. Проте навіть за таких умов полазили ми дуже навіть пристойно. Культурну програму оцінювати не берусь, але мені принамні було дуже цікаво.
Швейцарія – це бомба! Навіть та невеличка частинка, яку ми бачили, залишає десь в середині непереборне бажання туди повернутися. А є ще ж Magic Wood, Cresiano, San Gotardo! Ще є красивенні гори (чомусь не такі як в Австрії, Італії) – після деякої перерви в альпіністській практиці навіть захотілось кудись залізти :)
Ну, про Melloblocco писати щось марна справа – на такому фесті варто побувати, і як виявляється можна і не раз!

До побачення незрівнянна Швейцарія!

Доброго ранку рідні Довбуші!

Всім привіт,

Вован.